REVIEWS
news | catalogue | mailorder | press | links | contact | nexsound
| Аутсайдер Matsutake-nine and seventeen Під іменем Matsutake видає свою музику Євґеній Ґорбунов, котрий живе в Хабаровську. “Nine & Seventeen”, його дебютна робота, стала одним з художньо найм’ясистіших та найвивернутіших релізів лейбла Nexsound. Імпровізація тут вивертається колажем, колаж – акузматикою, акузматика – спотвореним квазідомашнім гамором. При більш-менш уважному вслуховуванні за цією абстрактно-працьовитою спотвореністю вгадується її звукове джерело – гітарні струни, гра на яких чи то з самого початку записана в стилі “палеолітичний лоу-фай”, чи то оброблена майже до невпізнаваності вже після запису. Крім гітари є тут і акордеон; його теж тут не завжди відразу впізнаєш. Але до привітливо-вузлуватого шумопису гітарного та акордеонного походження доплітаються ще безліч звукових стрічок іншої, найрізноманітнішої, хоча теж переважно акустичної природи: усілякі свисти, дзвіночки, пришвидшене перемотування якихось записів, іграшкові мелодії, тертя, писк, інтимне дмухання; деякі з цих звуків врізаються в тканину музики, оповиті невідфільтрованими шумами навколишнього кімнатного простору; інші провалюються одною ногою в реверберацію; ще інші жваво зтіснюються, і тоді музика починає непевно, покроково наливатись білим шумом, який, втім, ніколи не перемагає: Matsutake – це не нойз. Часто в цій музиці зустрічаються пасажі, тендітна скомпонованість яких тяжіє навіть до академічного авангарду, до Мессіана чи Каґеля, але в Matsutake забагато пустотливого вовтузіння й грубуватої, непричесаної редакторської різанини, щоб віднести його до “абсолютно абсолютної музики”. Деякі треки місцями частково зациклюються в не дуже міцно скручені ритмічні сегменти, і тоді музика забрідає на територію електроакустичної експериментальщини лейбла Sonig. Але слід зазначити, що альбом “Nine & Seventeen” зовсім не є черговою усеїдною ні-риба-ні-м’ясо-експериментальщиною. Ми, вочевидь, маємо справу з багаторівнево осмисленою роботою вільновдумливого митця. На треку “Enjoy” ми чуємо чисту, неспотворену акустичну гітару. На ній ніби виконується імпровізаційна п’єса. Але в своїй сукупності весь трек виявляється не стільки імпровізацією, скільки фрагментарною мрією про імпровізацію… і навіть не стільки мрією, скільки картиною про мрію! Звучання гітари не є суцільним, воно є щільно покромсаним і багаторазово попереклеюваним, так ніби воно само себе натужно хоче уявити красивішим, ніж воно є насправді – так, як будь-яка мрія хоче здатись красивішою за правду (здобуваючи цю ілюзію, перш за все, шляхом викромсування зі свого калейдоскопу “некрасивих”, “другорядних” подій – які, в свою чергу, відчайдушно опираються цьому, встрягаючи й нагадуючи про себе у найнесподіваніші моменти, ніби намагаючись “усе зіпсувати”). І, як ми чуємо, слухаючи далі “Enjoy”, рівень мрії – він же ритм нечутних “ножиць” та чутних “псувальних” шумів – являє себе тут ґрунтовнішим рівнем композиції, ніж все те, що грає гітара. Справжній конфлікт і розвиток тут – це конфлікт і розвиток саме всередині мрії. Конфлікт між тим, про що мріється (відчайдушним опором і непіддатливістю “матеріалу” мрії) та самим бажанням мріяти (якнайшвидше домріяти “матеріал” до солодко-ідеального стану). І розвиток: поступово перенасичуючись хаотичним потоком завжди недомріяних, але в міру надкрасивих урізків, свідомість мало-помалу втрачає всяку чутливість до краси і поринає в інертно-заніміле забуття. Це відображається в розвитку музики: хаотично-атональний ребус-серпантин з порізаних красивих гітарних мелодій мало-помалу заражається сторонніми шумами, втрачає свій гітарний вміст і поринає у всезатоплююче анонімне жмакання та некрасиве шкробання комахоподібних лапок... Але як вписуються в цей сюжет ті зациклені на комп’ютері заїкання людського голосу, котрі вискакують при цьому всьому, як дідько, то тут, то там, з чистого повітря, ніби без усякого пов’язання з логікою музики? Вони діють, як фактор відсторонення. Ми вже не переживаємо й не насолоджуємось мрією, ми її просто споглядаємо і “розуміємо”, як картину. А “бездушний” голос, промовляючи “…joyjoyjojojonjonjonjnjnjenjenjen – enjoy!..”, ніби служить підписом під картиною, підказуючи нам, що саме тут слід “розуміти” у сухому залишку: психодраму насолоди, що досягається тільки фрагментованістю, нецілісністю. На композиції “Stopka knig” до гітарної гри долучається акордеон – як “живий”, так і паралельно записаний пришвидшений. А також (якщо вуха мене не обманюють) “жива” героїня пісні – тобто, власне, купка книг, шелестіння їхніх сторінок. Історія, що “розповідається” цією композицією, не менш цікава й багатогранна, ніж попередня – що, зрештою, можна сказати й про весь альбом... Однак почерговий шелест сторінок купки нечитаних книг – це образ, який стосується не лише одного треку, але й в дечому символізує всю музику Matsutake. Ти береш одну книжку, другу, відкриваєш навмання, читаєш пару сторінок, думаєш – “гм!”, або – “справді!”, або – “класно!”, потім відкладаєш, береш наступну книжку, думаєш – “сумно!”, або – “не зрозумів!”, або – “ух-ти!”... поступово твоя голова наповнюється купою смачних думок, думок багато про що, які проте неминуче виявляються недодуманими до кінця; і тоді ти вирішуєш: треба буде це все колись прочитати! – однак часу завжди мало, купка книг все росте й росте, недодуманих думок все більшає й більшає, і скоро в твоїй голові вже проходу від них нема. Перебирання купки книг починає викликати одне лиш запаморочення. Музика Matsutake в дечому і виражає це приємно-приречене запаморочення зголоднілого розуму. Можна навіть сказати, що вона й сама є великою купкою думок, недодуманих до кінця, але це буде несправедливим судженням. Бо вона є скоріше вдумливою картиною, на якій розбурханість юрмища недодуманих думок зображена з максимально можливою відвертістю й інтимністю. |
| Phosphor Matsutake-nine and seventeen Nine and seventeen, two figures that do not seem to have anything in common at first sight. Matsutake is a project from Evgeniy Gorbunov. Living in Khabarovsk, a city in the Russian Far East. He recorded lots of sounds with his microphone, to arrange and process them afterwards. This rich collection of sounds have been ordered and put together in such a way that one never knows what to expect next, nine folows seventeen. Nevertheless there remains enough structure and repetition to keep the feeling comfortable. Some moments, one thinks there is a machine-object orchestra playing, other moments, re-worked vocal and string samples take care of the main content. This structure builts around sound particles forms a natural communication. Each track has an own theme, like for instance accordeon, which is explored by Matsutake in a funny and entertaining way. |
|
Reviews of Nexsound CDs by WMUC WIRE Wet-Works Electrozine Westzeit Welovemusique Vital Unmute UMKA Ultra WWW Magazine Twilight-zone Touching Extremes Tollbooth Tokafi Tj Norris the Vibes The Broken Face Testcard Sub-magazine Stuff Splendid Spectrum Sound Proector Sonic Arts Network Sodapop Skug Magazine Signal To Noise Ruis RUBored Rock Sound Rock and Pop Resmusica recycle your ears Real Tokyo re:mote premonition Phosphor Perfect Sound Forever Paris Transatlantic Outsight Communications Otsechka onda rock Octopus Nueral nowamuzyka noize Neural Musique Machine Musik an sich MusicBoom Metica ManaMana Luna Kafe Loop Jazzword JazzHot Jadeweb Музыка тут Ink19 industrial.org Indieville IndiePopRock Indie incursion Immanence Igloo ideabiografica Машинное Отделение hybridmagazine Grooves Groove Gonzocircus Geiger Gaz-eta Futhernoise FreeMusic Foxy Digitalis Fallofbecause fakezine Fakejazz Etherreal Electronic Music World из ФДР Earlabs e/i Dusted Magazine Dream DIGIMAG de:bug Cracked Connexion Bizarre chaindlk Blow Up Blastitude Bad Alchemy Aversionline autres directions Aural Innovations Aufabwegen Aquarius Аутсайдер absorb |